Батьківський лекторій

Виховання маленької дитини завжди становило проблему для дорослих. В еволюційному ракурсі виділяють кілька типів ставлення дорослих до дітей:

-         Інфантицидний – насильство, дітовбивство (давні часи);

-         По кидальний – дитину віддають на виховання до іншої родини, монастиря (до ХVІІ ст.);

-         Амбівалентний  - дитину «ліплять» за подобою батьків, а в разі непослуху жорстоко карають (середні віки);

-         Нав’язливий – поведінка дитини суворо регламентується, внутрішній світ контролюється (ХVІІ – початок ХІХ ст.);

-         Соціалізуючий – підготовка дітей до самостійного життя, формування характеру, дитина – об’єкт виховання і навчання (ХІХ – 80-ті роки ХХ ст.);

-         Дитино центричний – взаємодія з дитиною, визнання її суб’єктом спільної життєдіяльності (кінець ХХ початок ХХІ ст.)

У сучасному світі проблеми виховання дітей так само лишаються актуальними, а ставлення до них батьків поєднує у собі всі типи, що існували раніше. Проте сьогодні дедалі більше поширюється так званий стиль – «вільний від дітей». На жаль, сучасні дорослі не завжди готові бути батьками та будувати подружнє життя. Часто дитина стає головною причиною створення сім’ї і рідше є наслідком.

Пам’ятаймо: не діти домагаються свого приходу на світ. Це ми їх запрошуємо. І саме тому не можна дозволити, щоб їх зустрічали без належної радості й любові. Кожна дитина, прийшовши у світ, має почути: «Ми на тебе чекали! Чекали саме тебе: з такими очима, з таким характером. Ми тобі раді. Ти – наша мрія!»

За даними статистики, 28% батьків хотіли б мати дітей кращих, за їхні власні, забуваючи, що в усіх малят є якісь таланти, які раніше або пізніше можуть розвинутися лише за однієї умови: якщо батьки приймуть своїх дітей такими, якими вони є, в їхній цілісності.

Батьки не просто дарують дитині життя, а й весь час продовжують її формувати, допомагаючи вдруге народитися – відбутися як людині, стати особистістю. Для виконання цієї високої місії тата й мами мають й самі постійно розвиватися й займатися самовихованням. Головне - усвідомлювати, що щастя сім’ї не дається у готовому вигляді. Воно будується на взаєморозумінні, глибокій повазі одне до одного, на глибокому усвідомленні батьківських обов’язків.

Батьківство – багатокомпонентне явище, що включає ціннісні орієнтації, установки, очікування, батьківські почуття, батьківські позиції, батьківську відповідальність та стиль сімейного виховання.

Усвідомлене батьківство ґрунтується на свідомому відповідальному ставленні батьків до створення умов для повноцінного розвитку дитини. Усвідомлене батьківство передбачає прагнення батьків до поповнення своїх знань, розвитку вмінь щодо виховання дитини, гармонізації сімейних стосунків.

Традиційна українська сім’я будується на взаємоповазі, підтримці, взаєморозумінні. Здавна повелося, що жінка у сім’ї, родині завжди була духовним лідером, берегинею, втіленням тепла, ніжності, сердечності. Чоловік брав на себе більше турбот по господарству, не даючи дружині виконувати важку роботу. Якщо жінка була при надії, вся родина намагалася всіляко її заспокоїти, уберегти від тривог, сварок, гніву, суму, застерегти від фізичного чи душевного перевантаження. Рекомендувалося дивитися на гарні речі, спілкуватися з добрими людьми.

До немовлят в українських родинах теж було особливе ставлення. Вважалося, що від народження варто оточити дитину любов’ю, турботою. Українська етнопедагогіка надає безліч пестушок, забавлянок, потішок, масажів, пальчикових ігор для малюків. Про необхідність тактильного та емоційного контакту з немовлятами для їхнього повноцінного розвитку і здоров’я писали відомі фізіологи, лікарі, педагоги. «… носіння на руках, обнімання, масаж … все це необхідно малюкові так само, як вітаміни, мінеральні солі, білки, якщо навіть не більше. Дитині без цього, навіть якщо їй вистачає молока, загрожує смерть,» - казав Ф.Лебоєр.

Сучасні батьки нерідко нехтують такими проявами батьківської любові, аби не розпестити дитину, «не привчити до рук», гартувати характер. Однак така «суворість» батьків лише негативно позначається на розвитку дитини.

З позицій сучасності можемо твердити: дотримання народних виховних традицій має неоціненний вплив на формування щасливої особистості. Дитина може бути щасливою тільки у щасливій родині, а любов і радість навколо малюка позитивно впливають й на його здоров’я.

Із ж. «Дошкільне виховання», №12 – 2013р.